Історія

У листопаді 2019 року гідрометеорологічна служба України як державний орган святкує своє 98-річчя. Разом з тим, виповнюється 248 років з початку проведення перших інструментальних метеорологічних спостережень і 183 роки з часу утворення першої на теренах України і другої в Російській імперії Луганської магніто – метеорологічної обсерваторії. Відтоді пройдено великий і нелегкий шлях. Візуальні спостереження за погодою, режимом річок на території України розпочалось ще за часів Київської Русі. Літописи X – XII століть містять відомості про екстремальні гідрологічні явища, в першу чергу, катастрофічні повені або надзвичайно низький стік річок, пов’язаний з посухами. Систематичні водомірні спостереження на Дніпрі проводились уже в XVII столітті, що було викликано необхідністю проходження суден через дніпровські пороги. Перші інструментальні метеорологічні спостереження на теренах України розпочалися в Києві у 1771 році військовим лікарем Лерхе. На початку XIX століття на Україні з’являються аматорські метеорологічні станції – в Києві (1804), Бердичеві (1814), Одесі (1821), Полтаві (1824). Гідрографічний департамент організовує станції в морських портах Миколаєва (1824) і Херсона (1825). Перша метеорологічна обсерваторія була відкрита у Луганську в 1836 році, а вже наприкінці XIX століття організована Придніпровська мережа метеорологічних станцій, яка нараховувала близько 700 пунктів спостережень. Інформація про стан природи, вплив небезпечних метеорологічних явищ на сільськогосподарські культури надавалась сільським господарствам. До 1914 року майже при кожній земській управі були свої станції, а при деяких – і метеорологічні бюро. Перша світова, а потім і громадянська війни дещо припинили розвиток гідрометеорологічних вишукувань. Практично розпалася й мережа України. Швидкий розвиток всієї гідрометеорологічної справи в Україні почався після створення в 1921 році декретом Раднаркому Української метеорологічної служби – Укрмету. У грудні 1929 року організований Гідрометеорологічний комітет, до складу якого увійшли всі метеорологічні та гідрологічні служби, що існували в Україні. За порівняно короткий час була проведена значна робота з організації мережі станцій і Служби в цілому. На початок Великої Вітчизняної війни 3 Служба мала розвинуту мережу гідрометеорологічних станцій і постів, обсерваторій, прогностичних центрів та інших спеціалізованих органів з єдиним централізованим організаційним і методичним керівництвом. Служба була спроможна вирішувати завдання, які виникали з потреб народного господарства і Збройних Сил. Під час Великої Вітчизняної війни гідрометеорологічна служба була підпорядкована командуванню Червоної Армії. Частина її спеціалістів, переважно синоптики, були призвані до діючої армії і у важких умовах фронту, дефіциту інформації, працюючи з “обрізаними” картами, забезпечували війська прогнозами погоди та іншими гідрометеорологічними даними. За успішне виконання завдань військового командування багатьох гідрометеорологів відзначено бойовими нагородами. У післявоєнний період мережа гідрометеорологічних станцій і постів відбудована у найкоротший термін. Гідрометеорологічна служба України оснащувалась новими технічними засобами спостережень, збору, передачі й обробки інформації, радіолокаційною технікою тощо. Відбувалось більш повне вивчення метеорологічних, агрометеорологічних і гідрометеорологічних умов, а також узагальнення матеріалів спостережень. На початку 50-х років на базі раніше функціонуючих структур був створений Український науково-дослідний гідрометеорологічний інститут (УкрНДГМІ). Разом з традиційною для Гідрометеорологічної служби діяльністю в 60 роки почали інтенсивно впроваджуватись нові види робіт. Розпочалися науково-дослідні й експериментальні роботи з активних впливів на метеорологічні процеси і явища. На початку 70 років у Гідрометеорологічній службі активно стали розвиватися роботи з організації вивчення стану природного середовища. На базі гідрометеорологічних станцій були розпочаті спостереження за радіоактивним забрудненням повітря, води, грунту, опадів. І на цій основі було створено загальнодержавну радіометричну службу спостережень та інформації. Почали організовуватися лабораторії для вивчення стану забруднення природного середовища. 26 квітня 1986 року навіки увійде чорною плямою в історію України. В цей день трапилася жахлива трагедія – аварія на четвертому блоці Чорнобильської АЕС. З перших днів аварії й до нинішнього часу колектив Гідрометеорологічної служби бере активну участь у ліквідації її наслідків. Роботи з вивчення радіаційного стану 30-ти кілометрової зони, загалом території України набули більш широкого і глибокого характеру. Результатом цих досліджень стала можливість складати карти забруднення території України цезієм-137 і стронцієм-90. У зв’язку з розпадом колишнього Радянського Союзу і надбанням Україною державності, враховуючи величезний обсяг робіт, які виконує гідрометеорологічна служба і їх значення для розвитку народного господарства суверенної України, Уряд прийняв рішення про створення Державного 4 комітету України по гідрометеорології, на який покладено реалізацію державної політики в галузі метеорологічних, гідрологічних та радіоекологічних спостережень, забезпечення населення, засобів масової інформації, органів державної влади і управління всіх рівнів, Збройних Сил інформацією про стан навколишнього природного середовища, коротко- і довготерміновими метеорологічними, агрометеорологічними, річковими і морськими прогнозами, прогнозами забруднення атмосферного повітря, попередження про небезпечні та стихійні гідрометеорологічні явища, здійснення метеорологічного забезпечення польотів цивільної авіації, гідрометеорологічне забезпечення мореплавства та рибних промислів в морях та океанах тощо, здійснення наукового і методичного керівництва роботами з активного впливу на гідрометеорологічні процеси. Державна система спостережень Гідрометслужби складається з обласних центрів по гідрометеорології, гідрометобсерваторій і бюро та біля тисячі станцій, постів, пунктів і створів спостережень – метеорологічних, авіаметеорологічних, аерологічних, гідрологічних, морських, агрометеорологічних, воднобалансових, болотних, селестокових, сніголавинних, озерних та інших. Гідрометслужба веде активну міжнародну діяльність. Україна з 1948 року (з часу заснування) є членом Всесвітньої Метеорологічної Організації (ВМО). Керівник Гідрометслужби є Постійним представником України при ВМО, членом Міждержавної Ради по гідрометеорології. Він очолює Національний комітет України з виконання Міжнародної гідрологічної програми ЮНЕСКО та Оперативної гідрологічної програми ВМО. В Гідрометеорологічній службі України працювали і працюють висококваліфіковані фахівці, віддані своїй роботі. Саме висока кваліфікація, енергія та любов до своєї справи працівників усіх рівнів дозволяє Гідрометслужбі з честю виконувати свої завдання. В Гідрометеорологічній службі України працювала ціла плеяда талановитих організаторів та керівників, вчених та висококваліфікованих спеціалістів, серед яких можна назвати І.І.Касьяненка, Т.К.Богатиря, М.П.Скрипника, В.М.Ліпінського, Н.Ф.Токар, П.В.Шендрика, А.В.Огієвського, В.М.Лила, К.Т.Логвинова. Важливим завданням Гідрометеорологічної служби є технічне та технологічне переоснащення, оптимізація системи спостережень, удосконалення форм і видів гідрометеорологічного обслуговування споживачів. Цьому сприяли науково-технічні програми розвитку, що підготовлені спільно з іншими міністерствами та відомствами, а також поглиблення міжнародного співробітництва в галузі гідрометеорології. Зокрема, реалізувалась програма науково-технічного переоснащення системи гідрометеорологічних спостережень та базової мережі спостережень за забрудненням навколишнього природного середовища, Національна кліматична програма. Одним із перших у світі був прийнятий Закон України “Про гідрометеорологічну діяльність” та інші важливі документи. В результаті ряду адміністративних реформа в Україні Гідрометслужба змінювала свій статус, проте завжди була передовою ланкою у системі попередження стихійних і небезпечних природних явищ, прогнозування погоди, водного режиму, врожаю тощо. Цим самим вона вносила і вносить неоцінений вклад в зміцнення економіки держави, забезпечення її національної безпеки.