Історія

У листопаді 2016 року гідрометеорологічна служба України як державний орган святкує своє 95-річчя. Разом з тим, виповнюється 245 років з початку проведення перших інструментальних метеорологічних спостережень і 180 років з часу утворення першої на теренах України і другої в Російській імперії Луганської магніто — метеорологічної обсерваторії. Відтоді пройдено великий і нелегкий шлях. Ця книга – спроба висвітлити хоча б основні етапи, які переживала Гідрометслужба на своєму шляху, повідати про здобутки і проблеми та роль визначних діячів Служби. Сподіваємось, що після ознайомлення з пропонованими матеріалами читач збагне всю повноту важливості і відповідальності завдань, які покладені на Гідрометслужбу. Візуальні спостереження за погодою, режимом річок на території України розпочалось ще за часів Київської Русі. Літописи X — XII століть містять відомості про екстремальні гідрологічні явища, в першу чергу, катастрофічні повені або надзвичайно низький стік річок, пов’язаний з посухами. Систематичні водомірні спостереження на Дніпрі проводились уже в XVII столітті, що було викликано необхідністю проходження суден через дніпровські пороги. Перші інструментальні метеорологічні спостереження на теренах України розпочалися в Києві у 1771 році військовим лікарем Лерхе. На початку XIX століття на Україні з’являються аматорські метеорологічні станції — в Києві (1804), Бердичеві (1814), Одесі (1821), Полтаві (1824). Гідрографічний департамент організовує станції в морських портах Миколаєва (1824) і Херсона (1825). Перша метеорологічна обсерваторія була відкрита у Луганську в 1836 році, а вже наприкінці XIX століття організована Придніпровська мережа метеорологічних станцій, яка нараховувала близько 700 пунктів спостережень. Інформація про стан природи, вплив небезпечних метеорологічних явищ на сільськогосподарські культури надавалась сільським господарствам. До 1914 року майже при кожній земській управі були свої станції, а при деяких — і метеорологічні бюро. Перша світова, а потім і громадянська війни дещо припинили розвиток гідрометеорологічних вишукувань. Практично розпалася й мережа України. Швидкий розвиток всієї гідрометеорологічної справи в Україні почався після створення в 1921 році декретом Раднаркому Української метеорологічної служби — Укрмету. У грудні 1929 року організований Гідрометеорологічний комітет, до складу якого увійшли всі метеорологічні та гідрологічні служби, що існували в Україні. За порівняно короткий час була проведена значна робота з організації мережі станцій і Служби в цілому. На початок Великої Вітчизняної війни 3 Служба мала розвинуту мережу гідрометеорологічних станцій і постів, обсерваторій, прогностичних центрів та інших спеціалізованих органів з єдиним централізованим організаційним і методичним керівництвом. Служба була спроможна вирішувати завдання, які виникали з потреб народного господарства і Збройних Сил. Під час Великої Вітчизняної війни гідрометеорологічна служба була підпорядкована командуванню Червоної Армії. Частина її спеціалістів, переважно синоптики, були призвані до діючої армії і у важких умовах фронту, дефіциту інформації, працюючи з “обрізаними” картами, забезпечували війська прогнозами погоди та іншими гідрометеорологічними даними. За успішне виконання завдань військового командування багатьох гідрометеорологів відзначено бойовими нагородами. У післявоєнний період мережа гідрометеорологічних станцій і постів відбудована у найкоротший термін. Гідрометеорологічна служба України оснащувалась новими технічними засобами спостережень, збору, передачі й обробки інформації, радіолокаційною технікою тощо. Відбувалось більш повне вивчення метеорологічних, агрометеорологічних і гідрометеорологічних умов, а також узагальнення матеріалів спостережень. На початку 50-х років на базі раніше функціонуючих структур був створений Український науково-дослідний гідрометеорологічний інститут (УкрНДГМІ). Разом з традиційною для Гідрометеорологічної служби діяльністю в 60 роки почали інтенсивно впроваджуватись нові види робіт. Розпочалися науково-дослідні й експериментальні роботи з активних впливів на метеорологічні процеси і явища. На початку 70 років у Гідрометеорологічній службі активно стали розвиватися роботи з організації вивчення стану природного середовища. На базі гідрометеорологічних станцій були розпочаті спостереження за радіоактивним забрудненням повітря, води, грунту, опадів. І на цій основі було створено загальнодержавну радіометричну службу спостережень та інформації. Почали організовуватися лабораторії для вивчення стану забруднення природного середовища. 26 квітня 1986 року навіки увійде чорною плямою в історію України. В цей день трапилася жахлива трагедія — аварія на четвертому блоці Чорнобильської АЕС. З перших днів аварії й до нинішнього часу колектив Гідрометеорологічної служби бере активну участь у ліквідації її наслідків. Роботи з вивчення радіаційного стану 30-ти кілометрової зони, загалом території України набули більш широкого і глибокого характеру. Результатом цих досліджень стала можливість складати карти забруднення території України цезієм-137 і стронцієм-90. У зв’язку з розпадом колишнього Радянського Союзу і надбанням Україною державності, враховуючи величезний обсяг робіт, які виконує гідрометеорологічна служба і їх значення для розвитку народного господарства суверенної України, Уряд прийняв рішення про створення Державного 4 комітету України по гідрометеорології, на який покладено реалізацію державної політики в галузі метеорологічних, гідрологічних та радіоекологічних спостережень, забезпечення населення, засобів масової інформації, органів державної влади і управління всіх рівнів, Збройних Сил інформацією про стан навколишнього природного середовища, коротко- і довготерміновими метеорологічними, агрометеорологічними, річковими і морськими прогнозами, прогнозами забруднення атмосферного повітря, попередження про небезпечні та стихійні гідрометеорологічні явища, здійснення метеорологічного забезпечення польотів цивільної авіації, гідрометеорологічне забезпечення мореплавства та рибних промислів в морях та океанах тощо, здійснення наукового і методичного керівництва роботами з активного впливу на гідрометеорологічні процеси. Державна система спостережень Гідрометслужби складається з обласних центрів по гідрометеорології, гідрометобсерваторій і бюро та біля тисячі станцій, постів, пунктів і створів спостережень — метеорологічних, авіаметеорологічних, аерологічних, гідрологічних, морських, агрометеорологічних, воднобалансових, болотних, селестокових, сніголавинних, озерних та інших. Гідрометслужба веде активну міжнародну діяльність. Україна з 1948 року (з часу заснування) є членом Всесвітньої Метеорологічної Організації (ВМО). Керівник Гідрометслужби є Постійним представником України при ВМО, членом Міждержавної Ради по гідрометеорології. Він очолює Національний комітет України з виконання Міжнародної гідрологічної програми ЮНЕСКО та Оперативної гідрологічної програми ВМО. В Гідрометеорологічній службі України працювали і працюють висококваліфіковані фахівці, віддані своїй роботі. Саме висока кваліфікація, енергія та любов до своєї справи працівників усіх рівнів дозволяє Гідрометслужбі з честю виконувати свої завдання. В Гідрометеорологічній службі України працювала ціла плеяда талановитих організаторів та керівників, вчених та висококваліфікованих спеціалістів, серед яких можна назвати І.І.Касьяненка, Т.К.Богатиря, М.П.Скрипника, В.М.Ліпінського, Н.Ф.Токар, П.В.Шендрика, А.В.Огієвського, В.М.Лила, К.Т.Логвинова. Важливим завданням Гідрометеорологічної служби є технічне та технологічне переоснащення, оптимізація системи спостережень, удосконалення форм і видів гідрометеорологічного обслуговування споживачів. Цьому сприяли науково-технічні програми розвитку, що підготовлені спільно з іншими міністерствами та відомствами, а також поглиблення міжнародного співробітництва в галузі гідрометеорології. Зокрема, реалізувалась програма науково-технічного переоснащення системи гідрометеорологічних спостережень та базової мережі спостережень за забрудненням навколишнього природного середовища, Національна кліматична програма. Одним із перших у світі був прийнятий Закон України “Про гідрометеорологічну діяльність” та інші важливі документи. 5 В результаті ряду адміністративних реформа в Україні Гідрометслужба змінювала свій статус, проте завжди була передовою ланкою у системі попередження стихійних і небезпечних природних явищ, прогнозування погоди, водного режиму, врожаю тощо. Цим самим вона вносила і вносить неоцінений вклад в зміцнення економіки держави, забезпечення її національної безпеки. Історичні нариси про Гідрометслужбу на теренах України вже видавались. Це, зокрема колективна монографія “Гидрометеорологическая служба Украины за 50 лет Советской власти” (Ленинград, Гидрометиздат, 1970). Проте ця монографія обмежена у часовому просторі лише до 1967 року, до то ж її загальний зміст має певну політичну заангажованність, притаманну виданням у часи існування СРСР. Ряд публікацій з окремих питань функціонування Української гідрометслужби міститься в науково – популярних збірниках, зокрема, працях Центральної геофізичної обсерваторії (за авторством Косовця О.О., Соколова В.В.) та інших виданнях. Низка історичних матеріалів зібрана у Музеї Гідрометслужби України, що відкрився у 2007 році. У запропонованій читачам цій книзі ми намагались хоча б фрагментарно показати всю історію Гідрометслужби на теренах України – від аматорських спостережень у XVII столітті до першого десятиріччя ХХІ століття. Книга є історичним збірником, в основу якого поклдені матеріали і спогади ветеранів, історичні документи і факти про роботу Служби у різний період її діяльності. Використані документи і фотографії, значна частина яких публікується вперше. Автори не претендують на повноту викладення історії Служби і вдячні всім, хто допомагав створювати цю книгу. Особлива подяка директору Центральної геофізичної обсерваторії Косовцю О.О., директору Українського гідрометеорологічного центру Кульбіді М.І., головному спеціалісту Управління гідрометеорології Департаменту цивільного захисту МНС України Щербанюк Г.О. Сподіваємось, що книга буде цікавою і сприятиме більшій інформованості громадськості про діяльність Гідрометслужби – важливої сфери суспільно – економічного життя країни.

Перші систематичні гідрометеорологічні спостереження в Україні по-

в’язані з видатним громадським діячем і вченим Максимом Федоровичем  Бер-

линським (1764-1848 роки). Головною працею життя М. Берлінського є  «Історія міста Києва», а також підручник «История российская для употребле-

ния юношеству». Його основні історичні праці були написані до появи творів російських істориків А.Шльоцера. М.Карамзіна, М.Маркевича. У книзі «Істо-

рія міста Києва» вперше у вітчизняній науці подається опис клімату Києва і його околиць. Метеорологічні спостереження М.Ф.Берлінського до написання  цього твору тривали не менше ніж десять років і розпочаті до 1809р. на Подолі.

Учений також описує агрометеорологічні та фенологічні спостереження, річку Дніпро.

Василь Назарович Каразін  (1773-1842 роки) займав провідне місце в того-

часній гідрометеорологічній науці. На той час метеорологія ще не була сформо-

вана як наука. В.Н. Каразін писав про користь метеорології як науки, наголошу-

вав на необхідності об’єднання всіх «спостережницьких» сил, зробив висновок  про можливість передбачення погоди,  роздивлявся проблему впливу на атмо-сферні процеси. Безпосередньо метеорологічні одночасно з фенологічними спо-

стереженнями  він почав проводити з 1810 року і продовжував їх до кінця жит-

тя. Організовані за визначеною програмою, ці спостереження разом із спостере-

женнями М.Ф.Берлинського в Києві, були першими системними спостережен-

нями на території України.

Завдяки відкриттю в Україні університетів у першій половині Х1Х ст. активізувались систематичні наукові дослідження в галузі гідрометеорології, кліматології, геофізики.

З’являються перші науково-експерементальні заклади. У 1836 році в Луганську відкрилася перша на території України метеорологічна обсер-

ваторія, друга за ліком у Російській імперії (після Петербурга). Протягом 68 років без перерви там працював  І.І.Руднєв, який почав свої спостереження в ній ще юнаком. Однією з найбільших була Київська обсерваторія, офіційно відкри-

та 15 травня 1855 року при Університеті Святого Володимира (нині – Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка). Серед перших керівників обсер-

ваторії чільне місце займає професор М.І.Тализін. При ньому в 1863 році поча-

лось щомісячне друкування матеріалів метеорологічних спостережень у “Віс-

тях” університету. У 1865 році професор В.І.Лапшин організував регулярні ме-

теорологічні спостереження на півдні, що поклало початок організації Одеської обсерваторії. У 1891 році метеорологічна обсерваторія була організована в Харкові. Спочатку, завдяки старанням професора М.Д.Пильчикова, при фізичному кабінеті університету було засновано магніто-метеорологічне відділення, а вже потім обсерваторію. Ії метеорологічний майданчик розміщувався у ботанічному саду університету. Результати її спостережень друкувалися в “Записках Харківського університету”. Керував метеорологічною обсерваторією М.П.Косач, брат Лесі Українки, український громадський діяч і письменник.

Зацікавленість до гідрологічних досліджень зросла після катастрофічної повені 1845 року. У цей час започатковано масові дослідження гідрологічного режиму багатьох рік України.

У 1886 році почали спостереження 67 станцій і постів. У 1892 році в південно-західну мережу метеорологічних станцій входило вже 1648 пунктів спостережень, які розміщувались від Бесарабії до Криму та від Одеси до Чернігова. Спостерігачами на станціях і постах були як фахівці, так і аматори: сільські вчителі, листоноші, лікарі, грамотні селяни тощо. Більшість з них, особливо із заможних мешканців, працювали безкоштовно. Крім того, діяла ще мережа добровільних кореспондентів. Регулярна публікація результатів спостережень заохочувала працівників, підвищувала їх зацікавленість у роботі. Поступово програма спостережень на станціях розширювалась. Згодом почалися спостереження за грозами, зливами, завірюхами, сніговими хуртовинами, пиловими бурями, за станом сільськогосподарських культур на ланах, замерзанням ґрунту, замерзанням і скресанням рік і, навіть, за землетрусами.

З метою обслуговування сільських господарів, забезпечення їх інформацією про стан погоди, вплив несприятливих метеорологічних умов на ріст і розвиток сільськогосподарських культур, почали організовуватись губернські мережі метеорологічних станцій. Вже до початку 1914 року кожна губернія мала свою мережу, яка підпорядковувалась земським управам. При багатьох земствах були метеорологічні бюро.

Організаційне впорядкування державної гідрометеорологічної служби України, її робота в 1921 — 1941 роках

 Перша світова, а згодом і громадянська війни, припинили діяльність більшості гідрометеорологічних підрозділів. У 1920 році кількість станцій — кореспондентів ГФО зменшилась порівняно з 1913 роком майже в 2,5 рази. У лютому 1918 року Наркомзем України створив метеорологічний відділ, який почав відновлювати мережу. Згодом відділ, як метеорологічна секція, увійшов до складу сільськогосподарського наукового комітету Наркомзему України. 2.1 Створення Укрмету — Української державної гідрометеорологічної служби. Швидкий і цілеспрямований розвиток гідрометеорології на Україні почався після створення центральної української метеорологічної служби — Укрмету. Декрет Ради Народних Комісарів України про створення Укрмету був прийнятий 19 листопада 1921 року. Укрмет було створено на базі метеорологічної секції сільськогосподарського наукового комітету Наркомзему. Очолював цю секцію Микола Іванович Данилевський, він і став керівником новоствореного державного органу. Управління Укрмету знаходилось у Києві. В десятьох інших великих містах України на базі земських метеорологічних бюро одночасно були створені місцеві відділи Укрмету. Відомствам і установам заборонялось мати відокремлену від Укрмету службу погоди. Укрмет поступово розвивався. Була створена радіостанція, почався прийом метеозведень з інших країн. Створили геофізичну бібліотеку, повірочну геофізичну лабораторію. Вживались заходи по закріпленню на станціях найбільш кваліфікованих фахівців та по залученню в метеорологічну службу нової місцевої інтелігенції. Наприкінці 1921 року почав регулярно виходити “Інформаційний бюлетень Укрмету”. У грудні 1921 року в Укрметі було створено підсекцію сільськогосподарської метеорології. З року в рік служба зростала як кількісно, так і якісно. В 1922 році у штаті Укрмету було вже 34 працівника. У 1924 році в складі Укрмету було створено організаційну підсекцію (М.І.Данилевський), підсекцію служби погоди (Б.І.Срезневський), підсекцію гідрології (Є.В.Опоков), підсекцію сільськогосподарської метеорології (М.М.Копачевська), кліматології, земного магнетизму і атмосферної електрики, а також бюро інспекції (І.К.Половко), видавниче бюро, геофізичний архів, лабораторію, бібліотеку, музей і склад. Науково — адміністративну роботу виконував секретаріат (вчений секретар А.В.Кияшко). Ремонтна майстерня була фактично невеликим заводом, 22 де виготовляли дощоміри, флюгери, психрометричні будки, гігрометри, евапорометри, ремонтували барометри. Укрмет енергійно відновлював опорну мережу, створював мережу добровільних кореспондентів. На початок 1925 року гідрометеорологічна мережа України складалась з 634 пунктів спостережень, у тому числі 153 станцій ІІ розряду, 227 станцій ІІІ розряду, 118 гідрологічних постів і 9 шаропілотних пунктів. У 280 пунктах проводились фенологічні спостереження, у 380 вимірювались атмосферні опади; за станом ґрунту і замерзанням води у ріках і водосховищах спостерігали у 490 пунктах. У 1923 році Укрмет почав видавати “Щомісячну характеристику України” і “Декадний бюлетень”. У них друкувались огляди погоди, метеорологічні характеристики. З 1924 року почалось друкування “Геофізичних характеристик України” замість “Щомісячника характеристик”. У 1927 році у “Декадному бюлетені” приводились дані 185 станцій (проти 30 станцій у 1923 році). Було організовано міжнародний обмін виданнями з метеорологічними центрами у Відні, Празі, Гамбурзі, Вашингтоні і навіть у Ріо-де-Жанейро. У 1924 році співробітники Укрмету на громадських засадах почали видавати науково-популярний метеорологічний журнал “Провідник спостерігача — дослідника”, який з 1925 року називався “Погода і життя” (редактор В.І.Порицький). В 1927 році методична комісія Наркомосвіти України рекомендувала журнал бібліотекам сільських шкіл. З 1924 року почалось щорічне видання метеорологічного “Календаря Укрмету”. Він містив дуже важливі дані, які допомагали спостерігачам своєчасно виконувати ті чи інші роботи, надавали цікаву наукову інформацію. Періодично Укрмет скликав конференції, наради. У першій Українській геофізичній нараді брало участь понад 100 фахівців. На ній було заслухано більше 50 доповідей. Тоді в країні гостро стояло питання щодо необхідності об’єднання багатьох відомчих мереж і установ. Станції оснащувались і працювали кустарно, результати спостережень зберігались у відомствах і були важкодоступні. В Україні методичне об’єднання мережі відбулося набагато раніше, ніж в інших республіках колишнього СРСР. Керівна роль Укрмету в цьому відношенні визнавалась усіма. Варто відмітити добре поставлену видавничу діяльність Укрмету, яка охоплювала публікацію як наукових монографій і робіт, так і великої кількості службової і методичної інформації. З 1 жовтня 1927 року, коли до Укрмету була приєднана Гідрометрична частина Наркомзему України, було створено “Управління метеорологічної і гідрологічної служби УРСР”. Після М.І.Данілевського у 1929 році Управління очолив М.К.Софотеров — вихованець Київського політехнічного інституту, в минулому агроном. У 1930 році Службу очолив М.І.Начинкін, згодом І.І.Касяненко.

У 1935 році в Борисполі почали випускати радіозонди Молчанова. Їх наладка, випуск, прийом сигналів, обробка даних на перших порах зазнавали величезних труднощів.

4.5Гідрометеорологічне забезпечення органів державної влади та управління всіхрівнів, галузей господарства, Збройних Сил, населення України, іншихспоживачів. Гідрометслужба Україниздійснює забезпечення потреб господарства, оборони і населення країниінформацією про стан природного середовища, клімату, фактичними та очікуванимизмінами гідрометеорологічних умов і їх можливих причин і наслідків з метоюпокращання ефективності роботи основних галузей економіки, безпеки руху різнихвидів транспорту, зменшення збитків від несприятливих та стихійнихгідрометеорологічних явищ, запобігання негативного впливу діяльності людей нанавколишнє середовище. Сучасний рівень розвитку господарства України потребуєйого чіткого і надійного гідрометеорологічного забезпечення. Важливе значення для діяльностінародного господарства мають гідрометеорологічні прогнози погоди та інформації,що надаються Гідрометслужбою: — довгострокові прогнози погоди на місяць поУкраїні; — прогнози на добу, 2-3 доби, 4-6 днів, період по кожній з областей; -спеціалізовані прогнози для автотранспорту по автотрасах України і окремихобластей; для органів енергетики — по енергосистемах, для тепломережі нахолодний період року; для лісового господарства — прогноз пожежної безпеки; дляорганів охорони здоров’я — медичні прогнози погоди тощо; — агрометеорологічні -перезимівлі і стану озимих зернових культур навесні, запасів продуктивноївологи в ґрунті, загальнодержавної (середньообласної) врожайності і валовогозбору всіх озимих, ранніх ярих, зернових і зернобобових, гречки, рису,кукурудзи, соняшника, цукрових буряків, льону — довгунця, прогнозиагрометеорологічних умов росту та збору врожаю, вологозабезпеченості; -гідрологічні прогнози (поверхневих і морських вод); авіаційні прогнози: поаеродромах, районах і трасах польотів, радіолокаційна метеорологічнаінформація; рекомендації для проведення суден в Атлантичному таІндійському океанах найбільш сприятливими маршрутами; — інформація прометеорологічні, гідрологічні, агрометеорологічні умови та їх вплив на виробничудіяльність основних галузей народного господарства; — про фактичні і очікуваніумови погоди і гідрологічного режиму вод суші і моря у вигляді щоденнихметеорологічних, гідрологічних і морських бюлетенів; — термінова інформація пронесприятливі гідрометумови, які негативно впливають на діяльність народногогосподарства. Забезпечення гідрометінформацією споживачів здійснюєтьсяУкраїнським гідрометцентром, Гідрометцентром Чорного і Азовського морів,обласними центрами по гідрометеорології областей і Республіки Крим,гідрометбюро та гідрометеорологічними обсерваторіями. 100 Для виконаннявказаних завдань Гідрометслужба має необхідну науково — технічну базу і базуспостережень, збору, накопичення і аналізу матеріалів спостережень. Розвитоксільського господарства та промисловості вимагає більш чіткого врахуваннягідрометеорологічної інформації. Кваліфіковане використання цієї інформації впрактичній діяльності людини дає великий економічний ефект. За оцінками експертів Всесвітньоїметеорологічної організації кожний долар, вкладений державою в метеорологічнуслужбу, приносить для країни до 10 доларів прибутку. Встановлено, щоекономічний ефект, пов’язаний з використанням гідрометеорологічної інформації внародному господарстві високорозвинених країн, набагато вищий, ніж у країнах,що розвиваються. Гідрометеорологічна інформація використовується тут в усіхгалузях народного господарства. Так, за даними на другу половину 80-х роківXX-го століття, умовна економічна ефективність від використання в народномугосподарстві України гідрометеорологічної інформації в середньому за рікскладала близько 150 млн. карбованців, в тому числі: в сільському господарстві- більш як 80 млн. крб, морських галузях — понад 18 млн. крб, організаціях і підприємствахтранспорту — 8 млн. крб, в паливно — енергетичному комплексі — 6 млн. крб, вбудівельних організаціях — 4 млн. крб. тощо. Витрати на утриманнягідрометеорологічної служби України в той час не перевищували 10 — 15 млн. крб.Український гідрометцентр є головною установою і методичним центром згідрометеорологічного прогнозування та гідрометзабезпечення. В різні роки йогоочолювали А.С.Дятлов, М.Ю.Винокур, З.М.Скотаренко, В.О.Шумович, М.С.Шишкін,Н.Ф.Токар. З 1992 року Український гідрометеорологічний центр очолюєМ.І.Кульбіда.